Заручини влаштовують або після або до сватання разом з оглядинами, запрошуючи усіх гостей нареченої та нареченого. Обряд проходить у тій же послідовності, що й сватання: приходять старости, починають свою розповідь. Молода виносить рушники і перев’язує ними сватів та молодого, дарує дарунки.

Співають:

Слала зоря до місяця:
О, місяцю-товаришу,
Не заходь ти раніщ мене;
Зайдемо обоє разом,
Зрадується звір у полі,
Зрадується гість у дорозі!
Слала Маруся до Михайла:
— Ой Михайло, мій суджений,
Не сідай ти на посаду,
На посаду раніш мене;
Сядемо обоє разом,
Звеселимо ми два двора:
Ой перший двір — батька твого,
А другий двір — батька мого.

А от на Донбасі цей процес має назву “рукобиття” або “могорич”, на який кликали в першу чергу хрещених. Це дійство відбувалося у хаті молодої.

Показували “молоду” — садили якусь чужу жінку, а молодий мав упізнати, це його наречена, чи ні. А потім вже виводили саму молоду.

Староста з боку молодої, найчастіше її дядько, пропонував молодим взятися за кінці рушника, сам брався за його серелину і вів молодих на посад — найпочесніше в хаті місце — на покуть. Піфсля цього накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев’язував рушником. З цього моменту починали співати:

Ой добре, добре буде, моя мати,
Моє сватання пити,
Та не добре буде, моя мати,
Моє ділечко робити.

Після цього — частування, що проходить у супроводі чисельних пісень, молодих виводять із-за столу за хустку для участі в танцях. Після танців молоді вертаються до столу і починають обмін подарунками. Молода всіх присутніх обдаровує хустками або сорочками (які сама вишила).

Так завершуються заручини, після яких запрошують усіх на розглядини, щоб подивится, як живе молодий, чи заможний, скільки хліба та худоби має. Іноді сім’я молодого вдавалася до хитрощів — позичали у сусідів худобу, щоб здатися більш заможними.