Літописи, майже єдині документи, що на них ми можемо основувати наші досліди над звичаями старих східних слов’ян, вказують нам, що в цих слов’ян шлюб уже існував як інституція. Ця інституція походила зі звичаю умикання та купівлі молодої; літописи, що переказують нам про ці факти, сягають приблизно до VIII та IX століть.

Cтарі руські слов’яни “мали кожний свої звичаї, закони своїх предків, свої традиції та свої норови. Поляни мали лагідні й прості звичаї своїх предків: вони дуже шанували своїх невісток, сестер, матерів, своїх батьків, тещ та швагрів. Ось як вони женилися: жених зовсім не ходив шукати собі молоду, але йому приводили її увечері, а другого дня приносили те, що дають за неї.

Щодо деревлян, то вони жили грубо, як хижі звірі: вони вбивали одні одних, їли всякі нечисті речі; вони зовсім не знали шлюбу і викрадали молодих дівчат, що ходили по воду.

Радимичі, в’ятичі та сіверяни мали такий самий звичай: вони жили в лісах, як хижі звірі, годувались нечистими речами і вживали безсоромних виразів перед своїми батьками та своїми невістками; шлюбу в них зовсім не було, були тільки ігри поміж селами. Вони ходили на ці ігрища, танцювали там, і кожний звідти викрадав собі жінку, з якою він був уже в згоді щодо цього; вони мали до двох і трьох жінок”.