Перейдемо до такого цікавого звичаю: умикання нареченої від нареченого. Цей обряд має глибокі корені, що сягає в далеку сивину століть. Цей звичай був поширений у слов’ян.

Умикання (rapt) молодої практикувалось ще дуже довго і що воно затрималось і до нашого часу, навіть як форма шлюбу в тому разі, коли батьки дівчини відмовляють віддати її заміж або, частіше, коли вони тільки удають, що не хотять її віддати, щоб цим уникнути всіх видатків на весілля, які завше бувають значні, та не обтяжувати незаможну родину. В надзвичайно цікавому опису українського весілля, що його зробив у XVI ст. Дав. Хитреус (Dav. Chytraeus) та який опубліковано в дуже мало відомій та рідкій книжці Ласіцького чи Лазіціуса (Lasitzki abo Lazitius), ми знаходимо таке оповідання Селяне України, каже Боплан (Beauplan), що одвідав цю країну в першій половині XVII століття, “мають право і привілей, у певних випадках, якщо вони це можуть, викрасти з танцьовних зборів дівчину, хоч би вона була й дочкою їхнього пана; але це треба зробити з такою зручністю і так влучно, щоб це цілком удалося (бо інакше він загине) і щоб селянин міг втекти до лісу…; якщо він зможе там перебути двадцять чотири години, захований так, що його не можуть знайти, то справу з умиканням дівчини (гарт) припиняють; якщо дівчина, що він її вкрав, хоче вийти за нього заміж, то він не сміє вже їй відмовити, не втративши за це життя… Викрасти дівчину силою, втекти з нею на очах зібрання і не бути зловленим — на це треба добрих ніг, це дуже тяжко, коли нема умови і згоди з дівчиною”.