У роки радянської влади з огляду на панівну ідеологію новації впроваджувалися в тому числі і у весільну практику, зокрема, з’явились такі поняття, як “червоне весілля”, “робітниче/шахтарське весілля”, “космсомольське весілля”. Парадоксальним було “безалкогольне весілля” на початку 80-их років ХХ століття в період чинності “сухого закону”.

Однак, деякі з радянських нововведень, міцно увійшли до сучасної весільної обрядності українців — наприклад, функціонування так-званих “палаців урочистих подій”, в яких проводиться урочиста церемонія офіційної реєстрації шлюбу (т.зв. “розпис”), що в радянський час, конкуруючи з позірно забороненим вінчанням, міг бути шикарно обставленим, у тому числі за участі представників громадськості (подеколи влади), трудовго колективу тощо.

Ще одна з недавніх, започаткованих за СРСР традицій, що прижилася в сучасному українському весіллі — відвідання, нерідко з покладанням квітів, і обов’язковою фото- і відеосесією пам’ятних місць. Кожне українське місто, навіть незначне, має таке своє місце. Зазвичай, ними стають центральна площа або вулиця міста (села), монумент або музей відомому земляку, пам’ятники засновникам поселення, історичним особам, військовим звитяжцям (наприклад, козакам, невідомому солдату, що загинув у роки 2-ї світової війни тощо), будинок місцевої адміністрації або просто прикметна споруда, монумент чи природний об’єкт, наприклад, традиційними для Києва такими місцями є пам’ятник засновникам Києва, Михайлівський Золотоверхий і Софійський собори, Алея невідомого солдата тощо, у Львові — Оперний театр, Палац Потоцьких, у Полтаві — Біла альтанка і пам’ятник Галушці, у Запоріжжі — Хортиця тощо. В Криму є весільна традиція, що, ймовірно, походить, від татар, пов’язувати на спеціальному “весільному дереві”, що, зазвичай, стоїть осібно за неселеним пунктом, молодими смужечок.

Сучасне українське весілля, у тому числі і форма його проведення, особливо в городян великих міст центру і сходу країни (Київ, Дніпропетрівськ тощо), більшою мірою, залежить від вибору і смаків (часто фінансвої спроможності) самих молодих та їхніх батьків і родичів. На Західній Україні значною є роль Церкви у весільних обрядах.

Прикметними особливостями сучасності є ускладнення організації і влаштування весіль. Якщо ще з радянських часів, у міському середовищі з’явилася традиція запрошувати тамаду (традиція походить від грузин), в чиї обов’язки входили забезпечення і підтримання доброго настрою, організація розваг, різноманітних конкурсів тощо (такою людиною міг бути або родич, або знайомий), то вже з середини 1990-х цю роль на себе перебрали спеціальні фірми, івент-компанії (від англ. event “подія”).

Ще одна модна тенденція з Заходу — організація весілля цілком і повністю спеціалізованими фірмами, так-званим весільними агенціями, що нерідко відповідають, починаючи від запршення гостей і до підбору квітів на весілля (зазвичай, усі деталі окремо обговорені і прописані в контракті). Як і по всьому світу, поширення набувають оригінальні весілля, що ґрунтуються на тому, що оскільки весілля є особливим днем, то і проведено воно має бути в особливий спосіб.